Забуттю не підлягає!

З кожним днем віддаляється від нас у глибину десятилітть Голодомор – чорне горе українського народу.  

Полтавська область є однією із таких, що найбільше постраждли від Голодомору 1932-33 рр. Втрати на терені області обчислюються сотнями тисяч загиблих. Від насильницької смерті пішли з життя люди, які були опорою традиційного сільського укладу, творили основи буття української нації, вирощували хліб, берегли народні звичаї та національні традиції.

          У ті часи очевидним був тиск з боку центральних органів влади. А місцеве керівництво, яке не змогло протистояти диктатові центру, фактично проводило злочинну політику, спрямовану на винищення українського села. Окремі села та сільради взагалі заносились на так звану «чорну дошку». У таких селах заборонялася торгівля, із сільських споживчих товариств вивозились всі промислові і продовольчі товари, а щоб одноосібники чи колгоспники не могли купити щось із харчів у сусідніх селах чи місті, виїзд за межі даного населеного пункту заборонявся.

На Полтавщині на «чорну дошку» потрапили села Лютенька Гадяцького району та Кам’яні Потоки Кременчуцького району. Для їх мешканців це означало фактичне приречення на голодну смерть.

Як твердять фахівці, якщо порівняти матеріали перепису 1926 та 1939 рр., то кількість населення на території Полтавщині зменшилася на  414 тис. чол. А загальні демографічні втрати, яких зазнав Полтавський край, становлять страхітливе число, що наближається до мільйона осіб.

 Для кращого розуміння жахливих подій особливо важливими є свідчення та спогади очевидців, наприклад  спогади моєї бабусі.

Тому прошу всіх – запаліть сьогодні у вікні свого житла свічку. Нехай її світлий пломінь лине угору, до неба, де перебувають душі невинно убієнних Голодомором. Нехай Бог пом’яне їх у Царстві Своїм, а ми всі, згадавши загиблих, нехай матимемо мужність і наснагу щоденно жити так, щоб минулі страхіття ніколи не повторилися…