Історія - повія політиків?

За час існування Радянського Союзу питання "яку історію вчити?" не стояло ні гостро, ні... ніяк загалом. Історія була такою, яку визначила партія - зі своїми суто ідеологічними поняттями. Але у школяра не виникало питань про значення тих чи інших історичних подій, не виникало поліфонічних та заплутаних версій як ставитися до тієї, чи іншої особи.

У 1991 році українці дочекались незалежності. Дискусія, чи готовим було наше суспільство до тих подій, триває і досі. Триває також дискусія про те, якою ж бути нашій історії. Варто нагадати, що у перший рік незалежності українські вчителі жили фактично без жодних програм та методичних настанов, як вчити історію країни, яка тільки-но зародилася на політичній мапі. У школярів на руках не було жодного підручника з історії їхньої країни.

Перший підручник історії України був простим перекладом із англійської (!!!) історика Ореста Субтельного. Проте вже за кілька років українські історики спромоглись... Вони озброїли українських дітей підручниками трьох типів: проросійськими, прозахідними та незалежницькими. І якщо перші два були подібними, але із розставленою політичною домінантою, то останній претендував на незаангажованість (хоча цілком зрозуміло, що українець незаангажованим бути не може в принципі). Освітній безлад, що тривав і триває в Україні призвів до того, що так чи по-іншому, але підручники запрацювали, навчаючи дітей ТРЬОМ історіям, вигаданими політиками і пропущеними через призму бачення різних істориків.

Уся подальша боротьба у сфері підручників для школи будувалася не стільки за методологією чи якістю (на жаль, чудові новаторські зразки так і лишалися на полицях), хоча і їх не можна відкидати, а стільки за політикою.

Трьох різних історій виявилося замало. Опісля подій 2004 року, більш відомих як революція, нові автори (у тому числі й відверто реакційні щодо СРСР) почали писати історію знову. "Об`єктивну". Одначе так вважалося. На поверхню було піднято ДУЖЕ складні та дискутивні теми про УПА та партизанський рух, про співпрацю СРСР та Німеччини у 30-х роках, про голодомори, як геноцид. Я думаю, не буду особливим, якщо скажу, що діти - це не полігон і не скельце для реактивів. Теми, підхоплені існуючим політичним ладом, призвели до суспільного розколу (до того ж поглибили існуючі політичні протиріччя, що і так розривали країну), який поступово почав загоюватись в останні дні президентства В. Ющенка. У 2005 вступили в стрій перші школярі, вчитися яким би випало по 12 років. Врахуймо тепер те, що на цю програму було надруковано цілий масив підручників із вже ОДНІЄЮ історичною концепцією.

Прихід до влади В. Януковича змінив минуле ще раз. Окрім невігласького (по-іншому не назвати) повернення до 11-річної системи навчання, нова влада взялася писати історію знову... СВОЮ. Навчальні матеріали (а з ними і тисячі втрачених гривень), надруковані для старої історії та 12-річної системи, тепер нікуди, аніж у піч. Добре, що країна бідна, і вчителі все одно будуть користуватися тим підручником, який буде в бібліотеці.

З проектів нових підручників тепер "вилітають" цілі парграфи (ПРе, боротьба УПА, голодомор), ілюстрації (Петро І із Полуботком у в`язниці).

Будучи майбутнім вчителем історії, я бентежуся навіть не фактом чергового перепису минувшини під примху В.Ф. Януковича та його прихильників. Іноді дуже хочеться, щоб історія України хоч колись спинилась і стала ЄДИНОЮ. Російською чи Західною? Може національною? - Боюся від нас це не залежить. Уявіть себе на місці дитини, яка за своє життя бачила батьків революціонерів, які сумували за СРСР, славили, а потім поливали брудом УПА, розказували про голодомор, а потім визначали його як звичайнісінький голод і врешті спинилися на обожненні Росії і російського, як братнього і рідного, хоча десь, ще у бабусиній шухлядці лежатиме книжка трохи старіше, де все буде знову навпаки.

Лебідь, щука та рак. Росія, Європа, Україна. А розривають вони лише дитячі душі, сховані за очима, які так багато бачать, але так мало зможуть зрозуміти...