Система виборів

          Минулі місцеві вибори в Полтаві показали парадоксальну ситуацію, коли повністю провалився мажоритарний підхід (тобто коли голосують за особистості,  а не партії) і одночасно з тим за партію голосували орієнтуючись на особистість її лідера.

         Наприклад я, як виборець свого 18 округу в очі не бачила депутата-мажоритарщика Бабича, який тепер представляє мій округ в міській раді, не знаю його програми і взагалі не маю жодної інформації. І, переконана, що якщо влаштувати опитування в окрузі -  результат буде такий же. Тобто нівелюється система делегування виборцями своїх конституційних повноважень і система звітності депутата перед громадою. Але за депутатів-мажоритарщиків голосували (як показав результат 24 з 25 округів) за партійною ознакою.

         Дивимося далі – за наведеною вище логікою, ми маємо, що в Полтаві відбулися по-суті вибори за партійними списками. Але сила, яка перемогла, з’явилася в Полтаві буквально перед виборами, отже ми не можемо сказати, що виборці голосували за її програму, за її ідеї і тому подібне.

         По-суті полтавці голосували особисто за Мамая, прив’язуючи до нього наспіх зібрану партію.

         Загалом таку ж ситуацію ми спостерігаємо і при виборах до Верховної Ради, коли люди голосують за яскравого лідера партії, навіть не зазираючи до списку, не кажучи вже про програму партії.

         Тож яка система доцільніша в кожному випадку - пропорційна чи мажоритарна?

         Суть виборів полягає в тому, щоб створити чітку систему звітності за виконання своїх передвиборчих програм перед виборцями.

         У випадку мажоритарної системи виборець має знати конкретну людину, яка представляє його інтереси у владі, мати механізм відкликання депутата і регулярно знайомитися із звітами свого обранця. Чи можлива така ситуація практично при виборах до Верховної Ради? Маємо залежність між кількістю депутатів і кількістю виборців, яку представляє один депутат: чим менше депутатів у Раді, тим більша кількість виборців приходиться на одного депутата. Чи реально, щоб люди знали свого депутата в межах цілого виборчого округу до Верховної Ради? Очевидно, що ні. Наприклад, якщо взяти останні вибори до ВР, в яких частково була задіяна мажоритарна система, то на місто Полтава і Полтавський район припадало лише 2 виборчих округа. Тобто більша половина міста має знати одну людину досить досконально для того, щоб зробити висновок чи довіряти їй владу чи ні. Тобто персональна відповідальність депутата-мажоритарщика Верховної Ради України нівелюється і ми маємо ситуацію 2002 року, коли мажоритарщики «розчинилися» в інших партіях і блоках і «тушками» увійшли до більшості. Партійна ж система до Верховної Ради дозволяє навпаки покласти відповідальність хоча б на політичну силу, якій люди зможуть поставити оцінку на наступних виборах. І знову ж – таку змогу дає нам лише чиста партійна система,  а не змішана, бо інакше ми знову маємо, згаданий 2002 рік, коли нагадаю виборці віддали беззаперечну перевагу блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а більшість була створена із депутатів блоку «ЗаЄдУ!» і депутатів-мажоритарщиків. Тобто хто приймає рішення і несе відповідальність – не відомо. Окрім того зважимо, що на рівні Верховної Ради приймаються глобальні рішення, які є політичними, тобто варто чітко усвідомити, яка саме політична сила зараз при владі і хто несе відповідальність за вдалі/не вдалі кроки.

         Що стосується виборів до місцевих органів влади, то тут, беззаперечно, важлива не стільки політична складова, як господарська. Але знову ж – питання в розмірі виборчих округів, які дають можливість депутату добре вивчити проблеми виборців, і одночасно виборці мають прекрасно знати депутата і мати доступ до нього. Чи можливо це на рівні, наприклад, міста? Візьмемо знову округ по якому я йшла до міської Ради – 18, він включає в себе територію від вулиці Шевченка до вулиці Навроцького, повністю район Кобищанів, вулиця Південна, та що до Левади, вулиця Фрунзе. Це райони з абсолютно різною проблематикою, виборці з вул. Південної не знають людей з вул. Навроцького, і вони разом не знають свого кандидата, наприклад з Шевченка чи Фрунзе. Тобто особиста звітність депутата виборцям знову виключається. Вихід – або подрібнення округів – але це призводить до збільшення кількості депутатів, або перехід до іншої систему.

         Інша справа маленькі села та селища, де люди один одного знають, і обізнані у місцевих проблемах. Тут, беззаперечно, ефективні мажоритарні вибори.

         Окрім того варто розрізняти політичну силу при владі у Верховній Раді, і яка керує в місті. Як показав досвід – смаки наших виборців настільки, м’яко кажучи, екзотичні, що ми можемо обрати Президента одного, через рік опозиційну до нього Верховну Раду, а на додачу політичну силу до місцевих рад, яка в конфронтації до парламентської сили. Після чого спокійно заявляти на наступних місцевих виборах, що в нас же при владі була така-то політична сила (яку насправді представляє Президент) і яка була в опозиції в місцевій раді…