Неурядові організації. Досвід США.

З 31 травня по 11 червня цього року я відвідав Сполучені Штати Америки з метою вивчення там досвіду роботи неурядових громадських організацій (далі НУО). Поїздка проводилася за програмою обміну “Відкритий світ”, яка впроваджена Бібліотекою Конгресу США.

Почалося все з 2-денного перебування у Вашингтоні, де ми відвідали основні пам'ятні місця столиці США, Конгрес, Бібліотеку Конгресу, Білий Дім, де проживає Президент США, а також Посольство України в США. У Вашингтоні ми зустрілися з колишнім послом США в Україні Стівеном Пфайфером, професором Джорджтаунського університету Джоном Брауном та молодіжним лідером Семом Патолічіо, які провели нам цікаві та інформативні лекції з життя американського суспільства. З ними ми мали змогу також обговорити проблеми та реалії життя українського народу.

Поряд з усім іншим мене дуже вразив пам'ятник нашому визначному поетові Тарасові Шевченку, який знаходиться у самому центрі Вашингтона! Я довго не міг збагнути те, що в центрі столиці наймогутнішої країни світу стоїть пам'ятник Українцеві! У мені це значно підсилило розуміння того, що ми є величною нацією зі щирою повагою до нас з боку інших народів. Мені дуже хочеться, щоб це збагнув кожен українець!

Після Вашингтону наша група перемістилася до штату Нью-Йорк у місто Рочестер, де й перебувала інші 8 днів.

На цьому враження від перебування у Сполучених Штатах почали примножуватися...

Перший день нашого перебування у Рочестері був днем Святої Трійці (Зелена Неділя). Тому не відвідати церкву ми не могли. На моє здивування у цей день нам вдалося відвідати аж 4 (!) українські церкви різних християнських направлень (населення у Рочестері близько 300 тис. чоловік без передмістя), де служба проводилася українською мовою, де діють церковні українські школи, які відвідують діти нашої діаспори, де вивчають історію та культуру України, бережуть та примножують наші національні надбання. Я в цей день відчував себе там в Україні, якої мало у нас тут, на Вітчизні... хоча це було за 8000 тис. км від рідного дому. В одній з церков мені надали можливість виступити перед громадою, і я щиро їм подякував за побачене, українське на чужині.

У життя американського суспільства неурядові організації вплелися дуже й дуже тісно. На відміну від наших реалій, десь близько 80 % суспільного життя громади в Америці регулюється завдяки НУО. Деякі громадські організації існують уже більше 120 років.

Так, наприклад, всім нам відома організація Червоного Хреста, яка надає медичні послуги та допомагає нужденим у стихійних лихах та війнах, є неурядовою. Її засновники — громада. Проте який соціальний ефект від її діяльності ми спостерігаємо не тільки в Сполучених Штатах, а й у всьому світі!

Відвідавши громадську організацію, яка займається профілактикою ВІЛ/СНІД я відкрив для себе те, що проблема ВІЛ/СНІД для США уже не є проблемою! Їхні технології дозволяють так пригнічувати вірус, що він просто не діє на організм людини. І хворі на СНІД у США живуть до 80 років і більше, як і люди, які не заражені даним вірусом. Керівник організації відповів на моє питання про лікування СНІДу просто: “Ми його лікуємо”. До речі, експрес-тест на визначення наявності чи відсутності вірусу в організмі людини мені там зробили за 15 хвилин. В Україні таке дослідження проводиться протягом 3-4 діб.

Схожі громадські організації діють там у багатьох сферах суспільного життя:

• захист прав інвалідів,

• питання безробіття та працевлаштування,

• робота з дітьми всіх категорій, молоддю, людьми похилого віку,

• фінанси,

• психологічна підтримка,

• юридична допомога,

• спорт,

• екологія та інші.

Більшість даних організацій підримується державою. Проте є такі, які існують тільки завдяки спонсорам та засновникам. Річні бюджети НУО в Рочестері сягають розмірів близько 1 млн американських доларів та більше.

Яскравим прикладом ролі таких організацій у житті американців є моє спілкування з дівчиною Стефані, яка пересувається на інвалідному візку. Цю зустріч я мав при відвідуванні Ценру захисту прав інвалідів. Так, Стефані повідомила нам, що вона закінчує навчання у юридичному вузі. Для навчання та забезпечення проживання собі та своїх близьких вона взяла кредит у розмірі 200 тис. доларів США. Оплачувати його вона буде після закінчення навчання протягом певного терміну... Уявіть собі заборгованість за кредитом у 200 тис.доларів США для випускника студента-інваліда на візку в Україні... Таке важко уявити в наших реаліях! А там я отримав відповідь від Стефані: “Я впевнена у своєму майбутньому! Моя країна та ця організація (центр, який ми відвідували) дадуть мені всі можливості для того, щоб я повернула ці кошти. Я ці можливості використаю і розрахуюся з боргом. Для цього у мене вже є фінансовий план...”

Дуже важливим моментом для позитивного наслідування всіма нами є один з принципів, якими живе американське суспільство. Це принцип безкорисно робити добрі справи. Всі НУО, про які згадував, пронизані цим принципом. Все свідоме американське суспільство пронизане цим принципом. Реалізація цього принципу спостерігається там всюди. Починаючи з посмішки, яку безкорисно американці дарують один одному на роботі, вдома, на вулиці чи в магазині і закінчуючи масштабним волонтерським рухом.

На останньому хотілося б зупинитися детальніше. Волонтерський рух в Америці дуже поширений. Бажання робити добрі справи безкоштовно та безкорисно наявне у більшості населення. Реалізувати це бажання американці можуть через громадські організаці, в які вони йдуть записуватися волонтерами. Волонтерський вік американців різний — від 6 років до 80 років і більше. Всі ці люди щиро й просто йдуть допомагати іншим!

Держава сприяє розвиткові та підтримці волонтерського руху. Так, наприклад, кваліфіковані адвокати зобов'язані не менше 2 години на тиждень відпрацювати безкоштовно у визначений та оголошений ними час.

Особливу повагу в мене викликав підхід держави до волонтерського руху серед дітей. Так, кожна дитина у школі зобов'язана не менше 100 годин на рік здійснити волонтерської діяльності. В противному випадкові її не переведуть до старшого класу, чи не видадуть атестат про освіту. Вид діяльності діти обирають самі. Вони можуть розвозити обіди нерухомим інвалідам, прибирати території, допомагати школам, бібліотекам, будинкам пристарілих або просто допомагати іншим дітям у навчанні. В одній зі шкіл ми мали зустріч зі школярами. Моєму захопленню не було меж, коли я дізнався, що Майкл, хлопчина 14 років, волонтерить по 500 годин на рік замість 100, щиро та безкорисно. Крім цього він ще й відмінник навчання та встигає займатися спортом.

Тобто з самих шкільних років американське суспільство дає змогу людям зрозуміти справжню насолоду від безкорисної допомоги іншим. Потім це відчуття насолоди закріплюється у свідомості населення і має значний соціальний ефект для всієї громади, дає такі результати та рівень життя, який ми спостерігаємо в цій країні.

Цьому нам треба ще вчитися. Багато населення України ще просто не відчуває смаку від надання допомоги іншим. Проте ми вже знаємо до чого нам рухатися у цьому напрямку. Звичайно, підтримка держави в цьому питанні значно скоротила б цей шлях для нашого суспільства.

Ще там на кожному адміністративному чи бізнесовому будинку висить американський прапор. Цей же прапор майорить майже на кожному житловому будинку. Всі америкаці (а їх різноманіття дуже значне, починаючи з кольору шкіри і закінчуючи різницею в оподаткуванні у різних частинах одного міста) щиро поважають свій прапор та свою країну. Наслідуючи це я після приїзду до України замовив пошиття двох українських прапорів, один з яких я розмістив у себе на балконі, а інший подарував друзям.

Закінчилася наша подорож відвідуванням Ніагарського водоспаду, про який можна написати ще не одну таку статтю.

На кінець я висловлюю щиру подяку людям, завдяки яким ця поїздка сталася. Це пані Ольга Климко — голова комітету міст-побратимів «Полтава-Ірондеквойт», координатор програми “Відкритий світ” у Полтаві, пані Тамара Денисенко - координатор проекту «Відкритий світ» Бібліотеки Конгресу США у Рочестері, пані Джозефін Періні — директор міжнародної програми обміну, супроводжуюча нашої групи Людмила Супрун, колектив Української Федеральної кредитної спілки (м. Рочестер), колектив програми “Відкритий світ” (м. Вашингтон та м. Рочестер), мерія міста Ірондеквойт, українська діаспора міста Рочестера та приймаючі нас родини.

Особлива вдячність моїй мамі за її переживання та турботу ці 11 днів та моїй дружині, яка народила мені сина Назарія саме під час мого перебування в США.